Componenta nominală - vectorul semantic al sintagmei verbale funcţionale

Dacă în cea mai mare parte a locuţiunilor verbale protagonistul semantic este verbul, în sintagmele verbale funcţionale rolul principal îl deţine substantivul. Cel mai adesea acesta face parte din grupul abstractelor

83 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012 verbale⁵³ sau adjectivale, fapt ilustrat de exemple precum: G in Abhängigkeit bleiben, jdm etwas zur Kenntnis bringen, zum Verschwinden bringen, E come into alignment, bring into contact, bring into prominence, R a ajunge la o concluzie, a duce discuţii, a (a)duce la disperare, a cădea în dizgraţie, a face o plimbare, I arrivare a una conclusione, mettersi al lavoro, fare una passegiata, S llevar conversaciones, llevar a desesperación, caer en desgracia.

Pe alocuri însă pot apărea şi substantive concrete de genul celor din G zu Papier bringen, zu Wort kommen, E go into print, put to the sword, R a face cumpărături, a cădea în cursă, a veni pe lume, a scoate la lumină, a purta numele, a-şi ţine răsuflarea, I portare alla luce, venire al mondo, fare la spesa, S darse a la bebida, llevar por nombre/el nombre de, contener la respiración, caer en la trampa.

Fiind, în majoritatea cazurilor, un derivat al verbului care corespunde semantic sintagmei verbale funcţionale, sau un membru al familiei lexicale care include un sinonim al acestuia, substantivul preia sarcina semantică a celui din urmă, verbul funcţional ocupând doar o poziţie satelitică de morfem flexionar.

Raportul semantic între cele două componente centrale ale sintagmei verbale funcţionale este invers proporţional. Prin urmare, cu cât numărul de seme specifice – îndeosebi cele spaţiale – la care renunţă verbul funcţional este mai mare, altfel spus, cu cât atenuarea sa semantică este mai vizibilă, cu atât se conturează mai pregnant sensul elementului nominal, pentru a se realiza reechilibrarea informaţională a ecuaţiei VF + ENF = SVM, unde VF = verb funcţional, ENF = element nominal funcţional, iar SVM = substitut verbal monolexematic. Să considerăm, spre ilustrare, verbul a face. Exemple precum a face o promisiune/ propunere/ un pariu etc. – în cazul cărora statutul de hiperonim al verbului impune anularea semelor specifice –, comparate cu substitutele lor verbale monolexematice a promite, a propune, a paria – care, pe deasupra, fac parte şi din aceeaşi familie lexicală cu a elementului nominal –, reflectă cât se poate de clar încărcătura semantică maximă a substantivului (cf şi G ein Versprechen geben⁵⁴ = versprechen, E make a promise = promise, I fare una promessa = promettere, S hacer una promesa = prometer; G einen Vorschlag machen = vorschlagen, E make a proposal = propose, I fare una proposta = proporre, S hacer una propuesta = proponer; G jede Wette eingehen,

53De aici şi denumirea de 'nomen actionis' (Heringer, 1968, p. 67).

54Germana face opinie separată, în acest caz, în ceea ce priveşte primul şi ultimul exemplu: în primul, recurge la un alt verb funcţional geben – cu menţiunea că sintagma verbală funcţională este mult mai rar utilizată decât corespondentul său semantic monolexematic versprechen, iar în ultimul, foloseşte verbele funcţionale marginale eingehen sau abschließen. Întrucât ceea ce intenţionăm să scoatem în evidenţă aici este coincidenţa semantică cvasiperfectă a sintagmei verbale funcţionale cu substitutul său verbal, nu am renunţat la exemplele în germană tocmai pentru faptul că acestea ilustrează grăitor fenomenul în cauză.

84

Speech and Context, 1(IV)2012

dass.../eine Wette abschließen (mit)⁵⁵ = wetten, E make a bet = bet, I fare una scommessa = scommettera, S hacer una apuesta = apostar).

La polul opus, sintagmele ce conţin verbe funcţionale cu o minimă atenuare de sens (de exemplu, verbele marginale, mai ales cele care beneficiază, în plus, şi de extensie metaforică), îşi datorează diferenţa semică faţă de substitutul monolexematic aproape exclusiv aportului semantic al constituentului verbal. A se compara, în acest sens, exemplele:

a şterge din memorie = a uita complet;

a i se întipări în memorie = a memora foarte bine;

a umple de bucurie = a bucura peste măsură.

Referinţe bibliografice A. Bibliografie primară

ANUŢEI, Mihai. Dicţionar român-german. Bucureşti: Lucman, 2000 [=Anuţei, 2000].

ADAMEŞTEANU, Mariana, POPESCU, Geta, SUHAN, Mihaela. Dicţionar italian-român. Bucureşti: Corint, 2007 [=Adameşteanu et alii, 2007a].

ADAMEŞTEANU, Mariana, TĂNASE, Ileana, SUHAN, Mihaela, 2007, Dicţionar român-italian. Bucureşti: Corint, 2007 [=Adameşteanu et alii, 2007b].

CONDREA DERER, Doina (coord.). Dicţionar român-italian/Dizionario romeno-italiano, Bucureşti: Editura 100+1 GRAMAR, 2001 [=Condrea Derer, 2001].

LEVIŢCHI, Leon, BANTAŞ, Andrei, NICOLESCU, Adrian. Dicţionar englez-român. Bucureşti: Editura Academiei, 1974 [=Leviţchi et alii, 1974].

LEVIŢCHI, Leon. Dicţionar român-englez. Bucureşti: Editura Ştiinţifică, 1973 [=Leviţchi, 1973].

SAMHARADZE, Zaira, CALCIU, Alexandr., Dicţionar spaniol-român. Bucureşti:

Univers Enciclopedic, 2005 [=Samharadze et alii, 2005].

SAMHARADZE, Zaira, CALCIU, Alexandru. Dicţionar român-spaniol. Bucureşti:

Univers Enciclopedic Gold, 2009 [=Samharadze et alii, 2009].

SAVIN, Emilia, LĂZĂRESCU, Ioan, ŢÂNŢU, Katharina, 1986. Dicţionar german-român. Bucureşti: Editura Ştiinţifică şi Enciclopedică, 1986 [=Savin et alii, 1986].

STĂNCIULESCU-CUZA, Mariana, GHERMAN, Haritina, LĂZĂRESCU, George. Dicţionar italian-român/Dizionario italiano-romeno. Bucureşti: Editura 100+1 GRAMAR, 1996 [=Stănciulescu-Cuza et alii, 1996].

WEIS, Erich. Handwörterbuch I Englisch-Deutsch. Stuttgart: Ernst Klett, 1980 [=Weis, 1980].

WEIS, Erwin, WEIS, Erich. Handwörterbuch II Deutsch-Englisch. Stuttgart: Ernst Klett, 1982 [=Weis et alii, 1982].

55idem.

85 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012

B. Bibliografie secundară

BOLINGER, D. The Phrasal Verb in English. Cambridge, MASS: Harvard University Press, 1971 [=Bolinger, 1971].

CURME, G. O. A Grammar of the English Language. London: New York, 1931 [=Curme, 1931].

DIRVEN, R., RADDEN, G. Semantische Syntax des Englischen, Schwerpunkte Linguistik und Kommunikationswissenschaft, 13, Wiesbaden, 1977 [=Dirven et alii, 1977].

DIXON, R. M. W. A New Approach to English Grammar, on Semantic Principles.

New York: Oxford Universiy Press, 1992 [=Dixon, 1992].

ENGELEN, B. Zum System der Funktionsverbgefüge. WW5, 1968. P. 289-303 [=Engelen, 1968].

GUILBERT, L. La créativité lexicale. Paris: Larousse, 1975 [=Guilbert, 1975].

HEIDOLPH, K. E., FLÄMIG, W., MOTSCH, W. (ed.) Grundzüge einer deutschen Grammatik. Berlin, 1981 [=Heidolph et alii, 1981].

KÖNIG, E. Englische Syntax 2: Struktur des einfachen Satzes. Frankfurt a. M., 1973 [=König, 1973].

MARTÍN MINGORANCE, L. Las unidades sintagmáticas verbales en inglés y en español. Metodología de análisis //Actas del I Congreso Nacional de Lingüística Aplicada. Tendencias actuales en las aplicaciones de la lingüística, Madrid, SGEL, 1983. P. 211-220 [=Martín Mingorance, 1983].

MĂCIUCĂ, G. Valori semantice şi stilistice ale verbului în limbile română, engleză şi germană. Consonanţe şi disonanţe. Iaşi: Universitas XXI, 2005 [=Măciucă, 2005].

NICKEL, G. Complex Verbal Structures in English. London, 1968 [=Nickel, 1968].

Palmer, F. R. The English Verb. Second Edition. London: Longman, 1987 [=Palmer, 1987].

PISOT, R., MAHALU, L., TEODOROVICI, C. Dicţionar spaniol-român de expresii şi locuţiuni, Iaşi: Polirom, 2002 [=Pisot et alii, 2002].

POLENZ von, P. Funktionsverben im heutigen Deutsch. Sprache in der rationalisierten Welt. Beihefte zur Zeitschrift „Wirkendes Wort” 5. Düsseldorf, Schwann: Pädagogischer Verlag, 1963 [=Polenz, 1963].

86

Speech and Context, 1(IV)2012

РОЛЬ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ У ТВОРЕННІ СИМВОЛІВ І СМИСЛУ НОВЕЛИ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА «КАМІННИЙ ХРЕСТ»

Марина ТУНИЦЬКА,

конференцiар, доктор педагогiчних наук (Бельцький державний університет ім. Алеку Руссо,

Республiка Молдова) Abstract

The article explains and motivates the meanings of phraseological unites in the Vasili Stefanik’s short story “Stone cross”.

Keywords: phraseological unit, symbol, the skill of the Ucrainian author.

Rezumat

În articol, se interpretează unităţile frazeologice din povestirea lui Vasili Stefanik

„Crucea de piatră”.

Cuvinte-cheie: unitate frazeologică, simbol, competenţe ale autorului ucrainean.

Поетом мужицької розпуки, селянським Бетховеном, співцем селянської бідноти, співцем Гуцульщини, борцем проти соціального і національного гноту, володарем селянських дум називають Василя Стефаника⁵⁶.

«Василь Стефаник — абсолютний пан форми… його нариси як найкращі народні пісні, в котрих нема жодної риторики, ані сентиментальності, а тільки дійсність сумна, але скупана в золоті найчистішої поезії»⁵⁷.

Спробуємо арґументувати дане висловлювання Івана Франка, аналізуючи фразеологічні одиниці новели «Камінний хрест».

Тема еміграції знайшла в цьому творі своє найповніше висвітлення.

Головна увага зосереджена на трагічних переживаннях селян, що з болем залишали свої клаптики землі, прощалися з усім рідним, сподіваючись на чужині врятуватись від злиднів та голоду.

В перших же рядках оповіді розкриваються соціальні причини еміграції селян. Наймит Іван Дідух, відслуживши 10 років у війську, повернувся додому, але вже не застав батьків живими. У спадок лишилася «завалена хатчина» та шматок горба, де жінки копали пісок і

«зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень»⁵⁸. На цьому горбі почав господарювати Іван. «На коня накладав ремінну шлею і нашильник, а на себе малу мотузяну шлею. Коли вилазили на гору, від напруги на чолі в Івана напухала велика жила, а коли з гори

56Слоньовська, 2001, с. 6.

57Франко, 1986, c. 76.

58Стефаник, 1950, c. 50.

87 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012 спускалися”, «кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину…»⁵⁹.

Фразеологічна одиниця (далі ФО) «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень» передає нікчемність горба, але дбайливі, роботящі руки Івана, виснажена праця дали результат. Автор звертає нашу увагу на те, що праця селянина довела його до стану робочої тварини. Від важкої праці Іван «ходив зібганий у поясі» (зігнувся), за що й дістав прізвисько «Переламаний».

Найбільше навантаження в новелі В. Стефаника несуть ФО з концептами земля і людина: взявся свою пайку копати і сіяти, cпадав з горба крик Івана, збути вік на горбі, мати за газду, не маю часу з тобою панькатися, пускати землю на гендель, викорінювати з хати.

В оповіданні єдність з усією землею та космосом викликана динамічно-експресивною, але й дуже важкою працею Івана. Тінь Івана та горба несло разом сонце «далеко на ниви». Але лише його тінь виглядала, як тінь велетня, бо він був тим елементом, який оживляє все навколо себе. Спочатку ожив горб, бо він «зібгав у дугу» постать Івана, він «їсть сонце» та «п’є дощ», тому мусить родити хліб — задарма не можна жити, тому горб має працювати — родити хліб, і Іван повинен працювати, збираючи цей хліб з горба, щоб також їсти: — «Ото ж ти мене, небоже, зібгав у дугу! Але доки мене ноги носять, — то мусиш родити хліб!» Пряма мова Івана в одному реченні містить три ФО, які наділені величезним емоційно-експресивним навантаженням.

Експресія Івана, яка викликається його працею, спонукає й горб до праці, зрушує землю до руху життя, бо його тінь просувається далеко по нивах. Виїзд до чужої країни — Канади — розірвав у його душі цей зв’язок єдності з довколишнім, таким рідним світом, і Іванові здалося, що він «каменіє». Неабиякої напруги, смислової та емоційної, набувають епізоди прощання, сповіді, жалібного співу та божевільного танцю, і кожен з них створюється коштовним діамантом — влучним словом та усталеним виразом, частіше контамінованим або індивідуально-авторським. Порівнюючи Івана з каменем, письменник залучає ФО: «слова не годен був заговорити; не пив до нікого; тупо глядів наперед себе; хитав головою, як би молитву говорив; головою потакував; блимає той камінь мертвими блисками; кам’яними очима глядить на живу воду; гнітить його тягар води»⁶⁰.

Образ каменя — це омертвіння душі Івана. Письменник використовує засіб перенесення стану людської душі на мертвий предмет, щоб матеріалізувати його, камінь, який вода викинула на чужий берег. Це водночас і доля Івана, яка викидає його до чужої

59ibidem.

60idem, c. 52.

88

Speech and Context, 1(IV)2012

країни: «То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь з води і покладе його на берег, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний... Блимає той камінь мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам’яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив його від віків. Глядить з берега на воду, як на втрачене щастя. Отак Іван дивиться на людей, як той камінь на воду»⁶¹.

Безпросвітне горе Івана виливається в довгих монологах, пересипаних ФО, в репліках, звернених до односельчан, до дружини, у виразах очей, в рухах, жестах. Відповідними мовностилістичними засобами, кожною деталлю портрета В. Стефаник розкриває найтонші душевні переживання свого героя: «Відійшов до газдів і крутив головою»⁶². Словник подає ФО розкидати головою — напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища⁶³. В.

Стефаник підшукав контаміновану ФО, щоб передати найвищий ступінь хвилювання, напруги душевного стану Івана Дідуха.

Щось би сказав, та най мовчу, най шаную образи в хаті…, не дай, Боже, нікому доброму на жіночий розум перейти;…не хлипай, бо тобі сиві кіски зараз обмичу та й підеш в ту Гамерику стрижена. Пряма мова рясніє ФО, що підкреслено нами.

Жити на своїй землі, бути фізично здоровим, уміти господарювати, любити працю на землі понад усе і не мати можливості з’їсти шматок хліба, прогодувати свою родину – чи може бути щось жахливішим?!

Трагічним видається образ Івана Дідуха, який усе своє життя знав лише одне «роб та й роб». Старе дерево не прийметься при пересаджуванні.

Так і Іван, він хоронить себе та дружину на рідному шматочку землі, з яким зрісся тілом і душею.

«Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею, і бився в груди. Може, той жовч трісне, бо не витримаю⁶⁴. Я зробок – ціле тіло мозиль, кості дрихляві, що заки їх зведеш докупи, то десять разів йойкнеш⁶⁵. А дивіться-ко на ту стару скрипку. То пускати і її на гендель?!

Таже то дуплава верба, кинь пальцем, то маком сяде!»⁶⁶ ФО кинь пальцем, маком сяде набувають в цьому контексті значення відмінного від загальновживаного, узуального.

61ibidem.

62idem, c. 53.

63ФCУМ, т.2, с. 751.

64Стефаник, 1950, c. 53.

65Стефаник, 1950, c. 54.

66Стефаник, 1950, c. 54.

89 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012 Сполученням протиріч у багатоплощинному образі автор натякає на складність психічного стану Івана. Можна припустити, що тут ідеться про смерть тієї духовності, що зв’язувала його з рідною землею.

Підсвідоме, інтуїтивне відчуття цієї майбутньої духовної кризи через розрив єдності з рідним середовищем спричинювало безмежний біль у душі Івана. Душевний біль Івана та його дружини матеріалізується образом хати: його хата заридала й прорвалася, як хмара плачу, «що повисла над селом»⁶⁷.

Традиційна українська хата – це колиска нашого народу. В українців спрадавна виробилось особливе ставлення до хати не лише як до матеріального об’єкта, а і як до осередку внутрішнього духовного світу. Таке ставлення відображене в ритуалах, традиціях, звичаях, обрядах, віруваннях. Досить повно і розмаїто воно зафіксоване й у ФО, що зберігають етнокультурну традицію, тому це і символ родового коріння. У розумінні концепції виникнення і розвитку символів ми спираємося на вчення К. Юнга⁶⁸.

У новелі хата втратила свою оптичну властивість реального об’єкта й перетворилася на суб’єктивний, душевний стан Івана, набуваючи вигляду дощу, який висить над селом. Таке перенесення ознак об’єктів на суб’єкти та навпаки, щоб об’єднати їх знову в образах, що сприймаються чуттєво, наповнює всі твори Василя Стефаника.

Дідух і його родина відчувають майбутню муку безуспішної боротьби всіх емігрантів за збереження своєї духовності. Тут хата від Іванового імені ніби прощається з землею, на яку він ніколи не повернеться. А чужа земля стане йому могилою: «Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів... Поклав Іван голову в долоні і довго щось собі нагадував»⁶⁹.

В епізоді жалібного співу Іван та Михайла знову таки досягається абсолютність форми завдяки таким ФО: «в жалісливу веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла. Як старі мужики доберуть охоти і заведуть стародавніх співанок. Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли б не лиш на руках у них, але й в горлі мозолі понаростали, йдуть слова тих співанок, як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерзлій землі, ...а воно дрижить подертими берегами, як перед смертю; підтягали ноту вгору, тулили чоло до чола, били кулаками в груди і в стіл, своїм заржавілим голосом такої собі туги завдавали»⁷⁰.

67Стефаник, 1950, c. 60.

68Юнг, 1991, с. 86.

69Стефаник, 1950, c. 58.

70ibidem.

90

Speech and Context, 1(IV)2012

Кульмінацією новели є шостий розділ: «Як входили назад до хати, то ціла хата заридала... жінки заломили руки (виражали певними жестами переживання, хвилювання, страждання). А Михайло взяв Івана за барки і шалено термосив ним і верещав, як скажений»⁷¹. «Іван ймев стару за шию і пустився з нею в танець... Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук... Іваниха обчепилася руками порога й приповідала:

... я тебе вигризла оцими ногами»⁷².

Звернімося також до ролі ФО у творенні символу хреста, оскільки його винесено в назву новели. Хрест в українській інтерпретації – це ідея страждання, випробування, важкої і почесної ноші (адже саме на хресті був розіп’ятий Ісус Христос). У новелі камінний хрест – це, перш за все, пам’ятка про Івана Дідуха, який поставив хрест на горбі як пам’ять про себе.

Іванові безмежно шкода піскуватого горба, на якому вік свій змарнував, здоров’я втратив. На згадку він поставив на горбі камінного хреста, на якому викарбував своє і жінчине ім’я, і ревно просив людей не минати цього місця. Своїми добрими сивими очима Іван, здавалося,

«хотів навіки закопати в серцях гостей свою просьбу»⁷³. «Аби-сте мені мого хреста ніколи не минали. Буду за вас Бога на тім світі просити, лиш зробіть дідові його волю».

Переламаний просить людей доглядати хрест, такий дорогий він був для нього, називає односельців ґаздами, тобто господарями. «Хрест такий тяжкий, що горб його не тримав. Хотів я стільки пам’ятки по собі лишити⁷⁴.

По-друге, хрест втілює важку долю українського народу, який, образно кажучи, несе свій хрест. Оскільки образ народу передано в образі Івана Дідуха, то камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Василь Стефаник переконливо переплітає трагедію Івана Дідуха з трагедією всього краю, який несе камінний хрест нестатків, відчаю, безнадії.

«Не раз, як днинка кінчилася, а я впаду на ниву та й ревно молюся до Бога: Господи, не покинь мене ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працювати, хіба би не міг ні рукою, ні ногою кинути»⁷⁵. «Так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вирвати, хіба лиш тікати»⁷⁶.

По-третє, хрест – це символ утраченого щастя на рідній землі, це пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому,

71idem, p. 60.

72ibidem.

73idem, c. 57.

74Стефаник, 1950, c. 55.

75Стефаник, 1950, c. 56.

76Стефаник, 1950, c. 54.

91 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012 тобто українцям-емігрантам: «Іване... будуть вас люди нагадувати, та й хреста вашого на святу неділю не минуть»⁷⁷.

«Землю, яку увінчує святий хрест, особливо важко кидати, бо тут «вік свій збув»⁷⁸. Господи милосердний, ба що я так глибоко согрішив, що женеш мене за світові води?»

«Гнати за світові води», індивідуально-авторський сталий вираз В.

Стефаника, надає мові персонажу відтінку просторіччя, а також втілює сенс безвиході.

Нарешті, хрест є уособленням смерті: «Куди цьому, ґазди, іти з печі?

На старість у далеку дорогу вибралась. Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам! І показав їй через вікно могилу»⁷⁹.

Символ камінного хреста є невичерпним: для його відтворення письменник вдається до різних стилістичних засобів: гіпербол, порівнянь, але більше за все до ФО, якими буквально рясніє,

«розквітає» новела. Фразеологізми майже у кожному реченні.

На основі наведених прикладів фразеологічних сполучень, тлумачення змісту і символів новели уже вкотре переконуємось, що В.

Стефаник- майстер у відображенні душевного стану головного героя.

Він досягає цієї неперевершеності, використовуючи різні стилістичні прийоми, і в першу чергу ФО компаративного характеру. Іван усе життя працює з конем на землі, тому ці три образи (Іван, кінь, земля) взаємозумовлюють та взаємодоповнюють один одного, вони стають схожими між собою.

«Потряс сивим волоссям, як гривою, кованою з ниток сталевих⁸⁰. Очі замиготіли великим жалем, а лице задрижало, як чорна рілля під сонцем дрижить»⁸¹.

Автор будує свою новелу за законом максимальної стислості, компресії словесного простору. ФО якраз і посідають центральне місце, вміщуючи в своєму складі контаміновану безсловесну та словесну думку, віддзеркалюючи тисячолітній досвід специфіки мислення українського народу, зокрема західного регіону.

Усі стилістичні засоби спрямовані на досягнення глибини проникнення в ідейний зміст символу, що виступає ключем для розуміння основного задуму твору, а фразеологізми – це віддзеркалення духовного світу та національно-мовної специфіки, картини світу галичан.

77Стефаник, 1950, c. 57.

78Стефаник, 1950, c. 51.

79Стефаник, 1950, c. 55.

80Стефаник, 1950, c. 52.

81Стефаник, 1950, c. 56.

92

Speech and Context, 1(IV)2012

Література

СВЕРДАН, Т. Символіко-семантичний простір слова хата в українській фразеології //Дивослово, 2008. № 3. C. 29-32 [=Свердан, 2008].

СЛОНЬОВСЬКА, О. Стефаник – майстер психологічної новели //Українська мова і література, 2001. № 3. C. 6-9 [=Слоньовська, 2001].

СТЕФАНИК, В. Моє слово. Вибрані твори. К: Молодь, 1950 [=Стефаник, 1950].

Фразеологічний словник української мови у 2-х книгах, за ред. Л. С.

Паламарчука. К.: Наукова думка, 1993 [=ФСУМ, 1993].

ФРАНКО, Іван. Зібрання творів: у 50-ти томах. Т. 6. К., 1986 [=Франко, 1986].

ЮНГ, К. Архетип и символ. Москва, 1991 [=Юнг, 1991].

ЯРЕМЕНКО, В., СЛІПУШКО, О. Новий тлумачний словник. К.: Аконіт, 2000 [=Яременко et alii, 2000].

93 Limbaj şi context, Anul IV, vol. 1, 2012 UNE APPROCHE DU STYLE DE COMMUNICATION SUR INTERNET

Valentina RADKINA,

maître des conférences, docteur en pédagogie (Université Humanitaire d’Etat d’Izmaïl, Ukraine) Abstract

In the article, we address the communication via the Internet as a unique style of oral and written communication, which has its spelling, grammatical, lexical and phonetic rules, whose elements are used in other functional styles, primarily in the literatury one.

Keywords: les codes linguistiques, les moyens du langage SMS, le style de la communication sur Internet.

Rezumat

În articol, este abordată comunicarea prin internet ca un stil aparte oral şi scris, care vine în acord cu un şir de norme ortografice, gramaticale, lexicale şi fonetice, unităţile căruia sunt întrebuinţate în alte stiluri funcţionale şi, mai cu seamă, în cel artistic.

Cuvinte-cheie: coduri glotice, unităţile limbajului SMS, stilul comunicării prin internet.

Introduction

Il est impossible d’imaginer la vie d’aujourd’hui sans l’Internet. Né à la fin du XX^e siècle, il devient de plus en plus utile dans toutes les sphères de la vie humaine, étant une excellente source de connaissances et un excellent moyen de diffusion de l’information. Mais son but principal est la communication interpersonnelle. Ayant une organisation spécifique (l’anonymat des interlocuteurs, leur dialogue volontaire, l’absence d’unité spacio-temporelle etc.), ce type de communication devient de plus en plus large, surtout sous forme écrite. L’absence du contrôle axiologique permet aux interactants de faire leur code spécifique linguistique, appelé plus tard le langage SMS (=Short Message Service), devenu de plus en plus populaire dans l’espace virtuel. L’actualité de ce problème est prouvée par le fait que dans plusieurs pays on observe et étudie les mêmes processus, passés naturellement dans les langues maternelles des internautes.

Le langage SMS a déjà attiré l’attention de plusieurs linguistes: C. Fairon, J.-R. Klein, S. Paumier, J. Anis, D. Kaplan, A. Dejond, B. Wellman, A.

Selutine, N. Potapova, О. Dmitriéva, О. Ribalko, D. Zoub. L’objet de leurs recherches est la spécificité de la communication sur Internet, la définition du langage SMS, la caractéristique des ses moyens d’expression, ses fonctions dans la communication sur Internet, les particularités des genres de la communication sur Internet (msn, forum, chat), le lexique du langage SMS, etc. Dommage que des travaux linguistiques et sémiotiques sérieux concernant le style de la communication sur Internet ne soient pas encore élaborés, malgré que ce problème soit déjà abordé en quelque sorte dans quelques recherches. Ainsi, on étudie le langage Short Message Service

94

Speech and Context, 1(IV)2012

comme un mélange de communications orale et écrite sous forme de sociolecte qui modifie les caractéristiques linguistiques - orthographiques, lexicales, grammaticales - des unités ou celles extralinguistiques (des chiffres, des autres signes mathématiques, des émoticônes), ayant pour but de réduire la longueur du texto, de l’encoder, d’exprimer des émotions et de les faire appeler.

Il est connu que le portable apparut à la première moitié du XX^e siècle.

Dès 1992 le GSM envoya le premier SMS – un message écrit de taille réduite.

Aujourd’hui les SMS deviennent un moyen commode de communication dans la vie quotidienne entre les proches et les amis. L’usage de ce type de langage devient très populaire avec le développement des forums, des blogs, des réseaux sociaux et d’autres genres d’Internet.

Probablement que le langage SMS est fait avec des codes dont la lecture demande un décodage peu habituel, c’est pourquoi l’utilisation de ce type d’écriture est possible seulement par rapport à un destinataire savant et pour les genres adaptés au parler. Mais à juste titre remarquons que ce langage devient de plus en plus populaire.

Dans le document Limbaj şi context (Page 82-94)