Обмеження прав в'язнів: правова природа та обґрунтування • Монографія

(1)

Човган

вадим олександрович

обмеження прав в’язнів:

правова природа та обґрунтування

∙

Монографія

Харків

«права людини»

2017

(2)

УДК 343.261-052:343.263](100) ББК 67.9(0)408+67.9(0)400.7

Ч-75

Рецензенти:

Степанюк Анатолій Хомич, декан факультету підготовки кадрів для Державної пенітенціарної служби України Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, професор

Яковець Ірина Станіславівна, завідувач відділу дослідження про- блем кримінального та кримінально-виконавчого права Науково-дослід- ного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Ста- шиса Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Ця публікація здійснена

за фінансової підтримки Європейського Союзу.

За зміст публікації відповідає лише

Харківська правозахисна група, і його ні за яких обставин не можна вважати таким, що відображає позицію Європейського Союзу

This document has been published with the financial assistance of the European Union.

The contents of this document are the sole responsibility of Kharkiv Human Rights Protection Group and can under no circumstances

be regarded as reflecting the position of the European Union

Човган В. О.

Обмеження прав в’язнів: правова природа та обґрунтування.

Монографія / В. О. Човган; ГО «Харківська правозахисна група». — Харків: Права людини, 2017. — 608 с.

ISBN 978-617-7266-94-4.

У монографії пропонується авторське розуміння правової природи обмежень прав в’язнів та започатковується багатоаспектна теоретична дискусія з цього приво- ду. Проаналізовано та критично оцінено відповідні міжнародні стандарти: практи- ку ЄСПЛ, стандарти Європейського комітету з запобігання катуванням, м’яке право ООН та Ради Європи. Розглянуто та прокоментовано існуючі стандарти обмежень прав в’язнів Франції, США, Канади, Великобританії, Бельгії та Нідерландів. Висвітле- но процес та проблеми впровадження стандартів обмежень прав в’язнів у норматив- но-правовій базі України. У роботі пропонуються та захищаються декілька тез автора стосовно підстав та порядку обґрунтування правообмежень, які застосовуються до засуджених.

Для вчених у сфері кримінально-виконавчого права та прав людини, працівників пенітенціарної системи і в’язнів, правозахисників, студентів юридичних навчальних закладів та всіх, хто цікавиться правовими питаннями виконання покарань.

УДК 343.261-052:343.263](100) ББК 67.9(0)408+67.9(0)400.7

ISBN 978-617-7266-94-4 © В. О. Човган, 2017

Ч-75 Ч-75

(3)

Зміст

ПОДЯКи ... 10

ПРО АВтОРА ... 13

СПиСОК СКОРОЧеНь, АБРеВіАтУР тА СПеЦіАЛьНиХ теРМіНіВ ... 14

ВСтУП ... 17

Частина і ПРАВОВА ПРиРОДА ОБМежеНь ПРАВ В’ЯЗНіВ ... 53

1.1. Поняття та ознаки правового обмеження ... 54

1.1.1. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини ...57

1.1.1.1. Зміст права ...57

1.1.1.2. Обсяг права ... 63

1.1.1.3. Співвідношення змісту та обсягу права ... 64

1.1.2. Формальна визначеність обмеження ... 68

1.1.3. Встановлення обмеження з певними цілями ...74

1.1.4. Застосування обмеження державою... 77

1.1.5. Поняття обмежень прав засуджених. Співвідношення категорій «обмеження прав» та «правові обмеження» («правообмеження») ...78

Висновок до розділу 1.1 ...81

1.2. Форми обмежень прав ... 82

1.2.1. Форми нормативних обмежень ... 83

1.2.1.1. Позбавлення суб’єктивного права як форма обмеження права ... 83

1.2.1.2. Заборона як форма обмеження права ... 85

1.2.1.3. Обов’язок як форма обмеження права ... 88

(4)

1.2.1.4. Закріплення специфічного суб’єктивного права

засуджених як форма обмеження права ... 92

1.2.1.4.1. Загальний та спеціальний правовий статус ... 92

1.2.1.4.2. Специфічні суб’єктивні права ... 93

1.2.1.4.3. Додаткові специфічні права ... 99

1.2.1.5. Встановлення специфічної відповідальності як форма обмеження права ... 100

1.2.2. Форми правозастосовних обмежень ...106

1.3. Класифікація обмежень прав ...110

1.3.1. Класифікація в залежності від наявності дискреції щодо застосування ...110

Висновок до підрозділу 1.3.1 ...113

1.3.2. Класифікація за джерелом походження обмеження. Правообмеження, що обумовлені ізоляцією ...113

1.3.2.1. Неоднозначність змісту ізоляції ...125

1.3.2.2. ізоляція як зміст покарання в Кримінальному кодексі України ...130

1.3.3. Класифікація в залежності від карального характеру правообмежень ...138

1.3.4. Класифікація в залежності від джерела закріплення обмеження ...142

1.3.5. інші класифікації обмежень прав засуджених ...143

Висновок до розділу 1.3 ... 144

1.4. Межі суб’єктивних прав ... 145

Висновок розділу 1.4 ...151

1.5. Філософські начала правової природи обмежень прав в’язнів ... 152

1.5.1. Базові ідеї філософії обмежень прав в’язнів ...152

1.5.2. Межі наближення прав засуджених до прав вільних громадян ...158

Висновок (Частина і) ... 181

(5)

Частина іі

МіжНАРОДНі СтАНДАРти ОБМежеННЯ ПРАВ В’ЯЗНіВ ... 184

2.1. Стандарти ООН щодо обмежень прав в’язнів ... 184

2.1.1. Обмеження прав в’язнів у Мінімальних стандартних правилах поводження із ув’язненими 1957 року (МСП) та 2015 року (МСП Мандели) ...186

2.1.1.1. Обмеження в МСП ...186

2.1.1.2. Правила Мандели ...191

2.1.2. Базові принципи поводження з в’язнями ...193

2.1.3. Звід захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі ...194

2.2. Стандарти Ради Європи... 197

2.2.1. Обмеження прав засуджених у практиці ЄСПЛ ...197

2.2.1.1. Доктрина неминучих в ув’язненні обмежень та специфіка стандарту обмежень прав в’язнів ...197

2.2.1.1.1. Розвиток доктрини неминучих в ув’язненні обмежень ...197

2.2.1.1.2. Сучасність доктрини невід’ємних в ув’язненні обмежень ...201

2.2.1.1.2.1. Невід’ємність обмежень та стаття 3 Конвенції ...201

2.2.1.1.2.2. Невід’ємність обмежень та інші статті Конвенції ... 206

2.2.1.1.3. Додаткові свідчення специфіки підходу ЄСПЛ у справах про обмеження прав в’язнів ... 208

Висновок до підрозділу 2.2.1.1 ...214

2.2.1.2. Вимоги Конвенції до обґрунтованих обмежень ...215

2.2.1.2.1. Передбаченість законом ...216

2.2.1.2.2. Обґрунтованість цілей ...228

2.2.1.2.2.1. Узгодження цілей обмежень у світлі різних нормативних актів ...232

2.2.1.2.2.1.1. Цілі обмежень у Конвенції і Конституції України ...232

2.2.1.2.2.1.2. Цілі обмежень у Конвенції і Кримінальний кодекс України ...235

(6)

2.2.1.2.3. Необхідність у демократичному суспільстві

(пропорційність) ...239

2.2.1.2.3.1. Пропорційність у рішеннях ЄСПЛ по справах в’язнів ...247

2.2.1.2.3.2. Автоматичність обмежень як порушення пропорційності ...253

Висновок до підрозділу 2.2.1.2 ... 264

2.2.2. М’яке право Ради Європи ...267

2.2.2.1. Стандарти КЗК щодо обмежень прав в’язнів ...267

2.2.2.2. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи ... 288

2.2.2.2.1. Європейські в’язничні правила ... 288

2.2.2.2.2. Стандарти обмежень прав в’язнів у інших рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи ...297

Висновок (Частина іі) ... 302

Частина ііі ОБМежеННЯ ПРАВ В’ЯЗНіВ: ДОСВіД ОКРеМиХ КРАїН ... 305

3.1. Франція ... 305

3.1.1. Декларація про права людини і громадянина 1789 року ... 305

3.1.2. Пенітенціарний закон 2009 року ... 309

3.1.2.1. Загальна лімітативна клаузула (стаття 22 Пенітенціарного закону) ...310

3.1.2.1.1. Критика статті 22 Пенітенціарного закону ...310

3.1.2.1.1.1. Неминучі в ув’язненні обмеження як допустимий відступ від принципу законності...317

3.1.2.1.1.2. Безпека та порядок як підстави (цілі) обмежень прав засуджених ...318

3.1.2.2. Лімітативні клаузули інших прав, передбачених Пенітенціарним законом ...323

(7)

3.1.2.2.1. Питання співвідношення цілей,

з якими можуть застосовуватись обмеження, у статті 22 та в лімітативних клаузулах

інших статей ... 324

3.1.2.3. Судова практика, пов’язана із застосуванням статті 22 ... 330

3.1.3. Французька доктрина щодо обмежень прав ...338

3.1.3.1. Засуджений — повноправний громадянин ...338

3.1.3.1.1. Супротив повноцінному визнанню прав в’язнів ... 344

3.1.3.2. Засуджений позбавляється тільки свободи «піти і прийти» ...350

3.1.3.3. Доктрина зближення із загальним правовим режимом “droit commun” ...356

3.1.4. Юридизація пенітенціарної сфери ...370

3.1.4.1. Юридизація і розвиток французького пенітенціарного права ...370

3.1.4.2. Конструювання норм-гарантій звернення засуджених до суду ...382

3.1.4.3. Додаткові чинники покращення впливу судової практики на практику виконання покарань ...394

3.2. США ... 401

3.2.1. Суди та обмеження прав в’язнів ... 401

3.2.2. Судові стандарти обмежень ... 405

3.2.2.1. тест тюрнера та Мартінеза ... 405

3.2.2.2. Листування ... 409

3.2.2.3. Контакти із зовнішнім світом ...412

(8)

3.2.2.4. Доступ до друкованих матеріалів

(рішення у справі Бенкса) ...415

3.2.2.5. Свобода релігії ...418

3.2.2.6. Свобода об’єднань ... 420

3.2.2.7. Випадки незастосування тесту тюрнера ...421

3.2.2.7.1. теорія «належного в’язничного адміністрування» ... 422

3.2.2.7.2. Стандарт жорсткої перевірки (strict scrutiny standard) ... 424

3.3. Велика Британія ... 427

3.3.1. Доктрина та судова практика ...427

3.3.2. Політика заохочень та привілеїв ... 436

3.4. Канада ...443

3.4.1. Пенітенціарний закон ... 443

3.4.1.1. Робоча група ... 443

3.4.1.2. Обмеження в Законі ... 449

3.4.2. Практика Верховного Суду Канади та обмеження прав в’язнів ...459

3.4.2.1. Справа Солоскі ... 460

3.4.2.2. Справа Оукса ... 462

3.4.2.3. Справа Сове ... 465

3.4.2.4. інші рішення щодо обмежень прав в’язнів ...474

3.5. Бельгія...484

3.5.1. Пенітенціарний закон ... 484

3.6. Нідерланди ... 495

3.6.1. Акт в’язничних принципів ...495

(9)

3.7. Україна (сучасний розвиток законодавства

щодо обмежень прав в’язнів) ... 504

3.7.1. Законопроекти щодо обмежень прав в’язнів ... 504

3.7.2. План дій у сфері прав людини ...526

Висновок (Частина ііі) ... 541

ЗАГАЛьНий ВиСНОВОК ... 543

СПиСОК ВиКОРиСтАНиХ ДжеРеЛ ... 551

Французькою ... 551

Англійською ... 566

Французькою та англійською ... 583

Українською та російською ... 586

РіШеННЯ СУДОВиХ ОРГАНіВ ...600

(10)

10 Подяки

Подяки

Б

удь-яка книга, яка пишеться тривалий час, не може бути само- стійною у широкому розумінні цього слова. Неминуче є люди, які впливають на її зміст та долю. Є й такі, без яких не доходить навіть до етапу задуму роботи. тому, перш за все, я вдячний своїм батькам — Човга- ну Олександру Олександровичу та Човган Ользі Анатоліївні за виховання, моральну та матеріальну підтримку першого в родині юриста.

так само ця робота не була б можливою, якби я навчався в якомусь іншому навчальному закладі, ніж Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (назва року вступу). Незважаючи на її окремі недоліки, пов’язані із консервативністю адміністрації, навчан- ням та викладанням у ній великої кількості «випадкових» людей, Ака- демії дивним чином вдається зберігати талановитих, навіть геніальних, викладачів-професіоналів своєї справи. також їй вдається зберігати дух та традиції, які мотивують сягнути вершин юриспруденції та орієнтува- тись на найвищі стандарти, — це знаходить особливий прояв у науках кримінально-правового циклу. Саме окремі викладачі та дух цього за- кладу збудили в мені підвищений інтерес до права. Саме Академія спо- нукала як до завчання юридичних догм, так і до особливого критичного осмислення юриспруденції та її конструкцій, що й дало початок цього дослідження.

Мої перші кроки у юридичній науці відбулися на гуртку кафедри кримінального права № 1 Академії. Дякую його керівнику — Юрію Ана- толійовичу Пономаренку, моєму неймовірному викладачу кримінального права. Юрій Анатолійович є прикладом того, як одна людина може вип- равляти недоліки всієї системи, як любов кожним своєї справи, відданість їй, неминуче, нехай і не відразу, приносить плоди. Він надихнув мене на математичну увагу до норм права та, водночас, на пошук та формування альтернативних, іноді зовсім протилежних усталеним, точок зору. Дякую також його відданій учениці Новіковій (Бордюговій) Катерині Андріївні за те, що залучила мене до академічної спільноти та мотивувала і навчала тому, як бути активним дослідником.

Я особливо вдячний моєму науковому керівнику, декану факультету підготовки кадрів для Державної пенітенціарної служби України Ака-

(11)

Подяки 11 демії, проф. Анатолію Хомичу Степанюку — людині, без якої я не займав- ся б кримінально-виконавчим правом. Глибина його філософської думки щодо виконання покарань встановила для мене високу планку у вивченні цієї галузі. його наставництво та безумовна підтримка усіх ініціатив до- помогли мені набратись достатньої впевненості для вступу в аспірантуру.

Але найголовніше — Анатолій Хомич, окрім того, що став моїм наставни- ком, став моїм другом. Він морально підтримував та допомагав мені на найскладніших етапах мого професійного життя. Дякую Вам, Анатолію Хомичу, за цю підтримку та теплоту нашого спілкування.

Я надзвичайно вдячний моєму вчителеві — ірині Станіславівні Яко- вець, доктору юридичних наук, завідувачу відділу дослідження проблем кримінального та кримінально-виконавчого права інституту вивчен- ня проблем злочинності ім. акад. В. В. Сташиса Національної академії правових наук України, за те, що дозволила доторкнутися та перейня- ти частину її справді неймовірних практичних та теоретичних знань про кримінально-виконавчу систему. Саме вона навчила мене тонкощів українського кримінально-виконавчого законодавства та системи вико- нання покарань. Саме вона вміло давала мені впевненість у моєму потен- ціалі і, водночас, своїм прикладом демонструвала мою обмеженість, що й досі спонукає мене до розвитку. На додаток, я дякую ірині Станіславів- ні за демонстрацію прикладу невтомної продуктивності, а також за цінні поради щодо моїх робіт. До речі, ця подяка стосується й влучних порад до цієї монографії.

Безмежна вдячність моєму французькому вчителеві — Мартін ерцог- еванс (Martine Herzog-Evans), професору Університету м. Реймс, за зго- ду бути моїм науковим керівником та віру у мене, не дивлячись на мою лінгвістичну обмеженість на перших порах нашого знайомства. Дякую за справжню боротьбу з важким випадком французької бюрократії заради того, щоб я отримав можливість приїхати навчатися до Вас всупереч усім формальним перепонам. Дякую за неймовірний багаж знань у сфері пені- тенціарного права та кримінології, яким Ви зі мною ділитесь й до тепер.

Дякую за можливість познайомитися із живою легендою французького права та за те, що активно вживали заходів для мого навчання у від- повідності до Ваших найвищих стандартів. Досі не віриться, що мені так унікально пощастило — навчатись у найвідоміших фахівців з криміналь- но-виконавчого права в Україні (А. Х. Степанюка та і. С. Яковець), а потім, майже випадково опинитись під керівництвом найвідомішого фахівця з пенітенціарного права у Франції!

Я вдячний іще одному міжнародному авторитету пенітенціарного права — Дірку Ван Зіль Сміту (Dirk van Zyl Smit), професору Університету Ноттінгема (Англія), батькові Європейських в’язничних правил, за цікаві дискусії з приводу моєї роботи, а також за надані для неї коментарі.

(12)

12 Подяки також дякую людям, без яких ця книга не була б повноцінною:

— Євгену Юхимовичу Захарову, директору Харківської правоза- хисної групи, за залучення мене до правозахисної діяльності, не- змінну підтримку моїх ініціатив, у тому числі щодо публікації цієї роботи;

— Юрію Романовичу Мірошниченку, народному депутату, Голо- ві підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи, діяльності органів виконання покарань та пробації Комітету Вер- ховної Ради України з питань законодавчого забезпечення право- охоронної діяльності, та його на диво проактивній помічниці Юні Абдулвагабівні Шайхалієвій за створення майданчика, на якому обговорювались деякі ідеї цієї роботи, і за сприяння їх подальшій об’єктивації у нормах законодавства;

— івану Миколайовичу Остренку, колишньому начальнику Управ- ління режиму, нагляду і безпеки Державної пенітенціарної служби України, за корисні дискусії щодо практичних, так би мовити, «ре- жимних» аспектів ідей щодо лібералізації обмежень прав;

— Богдану Миколайовичу Плахотному, старшому інспектору відділу нагляду і безпеки Піщанської виправної колонії № 59, а також ін- шим численним співробітникам пенітенціарних установ в Україні та за кордоном, з якими я мав нагоду дискутувати та отримати фідбек щодо тематики цієї книги.

Дякую Французькому інституту в Україні та Уряду Франції за те, що обрали мене стипендіатом Уряду Франції для навчання у докторантурі у цій прекрасній країні; проф. Анатолію Павловичу Гетьману, проректору з наукової роботи Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, за доброзичливе сприяння у подоланні адміністративних пере- пон, пов’язаних із одночасним навчанням у двох навчальних закладах;

проф. Олів’є Дюперону (Olivier Duperon), декану юридичного факультету Університету Реймса (Франція), за незамінну адміністративну підтримку в процесі вступу до університету, де здійснювалась значна частина цього дослідження.

Нарешті, дякую Ніні Дмитрівні Залімській за таку потрібну значну допомогу у редагуванні української версії цієї роботи, а також Олегу Ана- толійовичу Мірошниченку за професійність й інтерактивну співпрацю в процесі її комп’ютерного оформлення.

(13)

1

Про автора

Ч

овган Вадим Олександрович народився в смт Літин Вінниць- кої області. У 2012 р. закінчив Факультет підготовки кадрів для Державної пенітенціарної служби України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та отримав диплом магістра права з відзнакою. З 2012 по 2015 р. навчався в аспірантурі цього ж університе- ту на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права. З 2014 р.

до тепер — докторант Центру юридичних досліджень ефективності кон- тинентальних систем (CEJESCO) Університету м. Реймс (Франція), сти- пендіат програми подвійного наукового керівництва над дисертацією (doctorat en cotutelle) Уряду Франції.

З 2012 по 2014 р. член Обласної спостережної комісії при Харків- ській обласній державній адміністрації та громадської ради при Управ- лінні Державної пенітенціарної служби України в Харківській області.

З 2014 по 2016 р. член Громадської ради при Державній пенітенціарній службі України. Входить до чотирьох робочих груп Міністерства юстиції з питань пенітенціарної реформи.

З початку 2015 року до тепер працює у Консультативній місії Євро- пейського Союзу з реформування сектору цивільної безпеки України, де він відповідає за консультування української влади щодо стратегічних питань пенітенціарної реформи. Є автором та співавтором низки законо- проектів і вже чинних законів та інших нормативно-правових актів сто- совно прав людини та реформи пенітенціарної системи. Серед них зако- нопроекти про пенітенціарних суддів, пенітенціарну систему, соціальне забезпечення пенітенціарного персоналу, захист прав засуджених та по- передньо ув’язнених та інші проекти з в’язничної тематики.

Працював юристом Всеукраїнського правозахисного руху «Гідність», а також юрисконсультом та координатором проекту у сфері криміналь- но-виконавчого і міжнародного права Харківської правозахисної групи.

Є автором та співавтором семи монографій, багатьох статей та ін- ших публікацій на тематику прав людини, кримінально-виконавчого права та пенітенціарної реформи українською, російською, англійською та французькою мовами.

(14)

1 Список скорочень, абревіатур та спеціальних термінів

сПисок скорочень, абревіатур

та сПеціальних термінів

Конвенція ^• Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

КВК,

КВК України

• Кримінально-виконавчий кодекс України

КК, КК України

• Кримінальний кодекс України

КПК КПК України

• Кримінальний процесуальний кодекс

ДПтС,

ДПтС України

• Державна пенітенціарна служба України

ПВР ^• Правила внутрішнього розпорядку СіЗО • Слідчий ізолятор

ЄСПЛ • Європейський суд з прав людини ЄКЗК,

КЗК, Комітет

• Європейський комітет з питань запобігання кату- ванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

ЄВП • Європейські в’язничні (тюремні) правила

МСП ^• Мінімальні стандартні правила поводження з в’яз- нями

Пенітенціарні установи

• установи виконання покарань та/або (залежно від контексту) установи попереднього ув’язнення

(15)

Список скорочень, абревіатур та спеціальних термінів 1 В’язні • засуджені до покарань, пов’язаних із позбавлен-

ням волі, та/або (залежно від контексту) взяті під варту особи

Клаузула/

лімітативна клаузула

• частина норми права, яка передбачає підстави, умови або будь-які інші вказівки щодо підстав та порядку обмеження суб’єктивного права особи ДіЗО ^• дисциплінарний ізолятор

ПКт ^• приміщення камерного типу

(16)

«Чим більше суспільство відгороджує від себе засуджених і колишніх засуджених, тим більше воно готове до того, щоб обмежити права інших членів суспільства»¹

1 Cnaan R. A., Draine J. N., Frazier B., Sinha J. W. The Limits of Citizenship: Rights of Prisoners and ex-Prisoners in USA // Journal of Policy Practice. — 2008. — Vol. 7. — Issue 2–3. — Р. 178.

(17)

Вступ 1

встуП

І

дея цієї роботи з’явилася шість років тому. тоді, готуючись стати співробітником пенітенціарної системи в найближчому майбут- ньому, я уважно вивчав деталі режимних вимог у тогочасних Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Мою увагу при- вернув перелік заборонених предметів для засуджених. Серед об’ємного списку містилася заборона зберігати та користуватися кольоровими руч- ками, олівцями, фарбами, копіювальним папером. Виняток становили ручки чорного, синього або фіолетового кольорів та прості олівці.

така заборона не могла не викликати закономірних питань: звідки вона взялася, навіщо вона потрібна, чим загрожує її порушення і, врешті, чи не безглузда вона? Почався пошук відповіді або хоча б якихось мірку- вань з цього приводу. Спочатку в літературі, потім серед представників академічної спільноти, а пізніше серед практиків. Виявилось, що хоч які- небудь думки стосовно цих питань можна було знайти саме серед прак- тиків. Вони висловлювались у формі припущень, адже ніхто не міг ствер- джувати напевно. Припущення базувалися на моделюванні практичних ситуацій, спираючись на професійний досвід. Про юридичне обґрунту- вання годі було й казати, бо ж так записано у ПВР, які сприймалися мало не як священні, адже кожне їхнє речення було «написано кров’ю не одного покоління в’язничних співробітників та засуджених»².

Отже, серед головних обґрунтувань були: фарби можуть містити одурманюючі речовини, що можуть бути вжиті засудженими; кольорові олівці, фарби та копіювальний папір можна використати для підробки грошей, документів та виготовлення гральних карт; копіювальний па- пір може використовуватись для підготовки копій розроблених планів втечі. Чи могли ці обґрунтування бути сприйняті як раціональні в сучас- ну епоху? В епоху, коли банкноти мають надзвичайно високий ступінь захисту, який складно підробити, навіть маючи доступ до високоякіс- ного друку принтерами, коли засуджені на практиці часто володіють мобільними телефонами (в т. ч. із доступом до GPS), а перевірка фарб на вміст одурманюючих речовин не надто відрізняється від перевірки

2 так висловився один із наших тогочасних співрозмовників.

(18)

1 Вступ будь-якої іншої дозволеної речовини, яка передається засудженим із зовнішнього світу.

Перші розмірковування пенітенціарних співробітників на свої ж при- пущення відверто свідчили про те, що їхнє внутрішнє переконання бу- ло таким самим — заборона кольорових олівців, фарб та копіювального паперу засудженим явно не мала сенсу. таке обмеження було банально безглуздим. Між іншим, з часом ця заборона була частково скасована для засуджених³, проте залишилася для осіб, узятих під варту⁴.

Наш підвищений інтерес до такого, на перший погляд, несуттєвого питання як заборона кольорових олівців та фарб насправді був спрямова- ний на більш глобальну проблему — обґрунтування обмежень прав засуд- жених. У подальшому через призму раціональності ми почали аналізува- ти інші обмеження у КВК України. Чи доцільною була заборона побачень, телефонних розмов, посилок і передач, та навіть книг під час перебуван- ня засудженого в дисциплінарному ізоляторі? Чому побачення із рідними дозволяється суворо раз на місяць (або раз на кілька місяців в окремих випадках)? Чи виваженою є норма про те, що всі короткострокові поба- чення відбуваються через скляну перегородку? Чи є обґрунтованою не- можливість для засуджених, які утримуються в установах максимального рівня безпеки, відвідати похорони матері чи батька хоча б і в супроводі кількох співробітників в’язниці? Схожих питань було набагато більше, і всі вони були та є лише симптомами більш глобальної проблеми — від- сутності загального стандарту обґрунтування обмежень прав в’язнів в українському кримінально-виконавчому праві⁵.

Конституціоналісти вважають, що діяльність держави щодо встанов- лення обмежень як і обмежуваність прав сама по собі повинна мати межі.

Це обумовлюється природою конституційних прав⁶. Міжнародна юри- дична думка та практика розвинених країн доволі далеко просунулась

3 Додаток 6 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань 2014 року передбачає лише заборону зберігання копіювального паперу і не передбачає заборони щодо кольорових олівців та фарб. Ще на етапі розробки цього документа за посереднцтва Офісу Омбудсмана, який організував захід із обговорення Правил, нам випала нагода особисто переконувати керівництво ДПтС у безглуздості як заборони олівців та кольорових фарб, так і копіювального паперу. Однак, як видно, переконати вдалося тільки частково — щодо олівців та фарб.

4 Пункт 4.5 ПВР слідчих ізоляторів 2013 року.

5 Ми використовуємо термін «в’язні» як категорію, що об’єднує засуджених до покарань, пов’язаних із позбавленням волі, та осіб, взятих під варту. Однак, в залежності від контексту ми також використовуватимемо його для позначеня однієї з цих категорій осіб.

6 Alexy R. A Theory of Constitutional Rights, translated by Julian Rivers. — New York: Oxford University Press, 2004. — Р. 192.

(19)

Вступ 1 у цьому напрямку, взявши на озброєння стандарт пропорційності обме- жень. Він надавав деякі орієнтири обґрунтування обмежень, щоправда був та залишається далеким від усталеності та надання чітких вказівок пенітенціарній практиці. тому в нас виник інтерес до вивчення специфіки стандартів обмежень, що застосовуються в пенітенціарній сфері. У зв’язку з цим виникло неминуче питання щодо правової природи обмежень прав в’язнів та їх обґрунтованості в широкому контексті.

Вказане питання виявилося складним, адже з одного боку, засудже- ний — член суспільства та як і будь-яка людина володіє правами. З іншо- го, він відбуває покарання та перебуває в ізоляції від цього суспільства, а тому обмежується в них. Ці обмеження є відмінними саме через їхнє походження — вони застосовуються як наслідок покарання, а їх застосу- вання до вільних осіб не має сенсу та правових підстав.

Між обсягом прав на волі та в пенітенціарній установі з неминучістю існує різниця. те ж саме стосується обмежень прав. Відсутність цієї різ- ниці означала б руйнування в’язничних мурів та відсутність в’язниці як такої. Навіть найгуманніша пенітенціарна установа із найм’якішим ре- жимом передбачає деякі обмеження свободи пересування і побуту, яких немає на волі. У такого роду обмеженнях і полягають головні відмінності життя в установі та поза нею. Саме вони визначають «дизайн пенітенціар- ного життя». Вони також стають причиною відмінностей іншого харак- теру — створення субкультури та інших закономірних явищ замкнутого середовища. Висловлюючись більш загально, в’язниця і є одним комплек- сним обмеженням. Суть в’язниці — обмеження. тому відповідь на те, яки- ми повинні бути обмеження прав в’язнів безпосередньо є відповіддю на питання, якою має бути сама в’язниця. Саме через це ми переконані, що обрана тема є особливо актуальною для в’язничної науки.

Обмеження в пенітенціарних установах сприймаються в порівнянні з обмеженнями, які існують на волі. Останні є точкою відліку для суджень щодо наявності «пенітенціарних» обмежень. Відштовхуючись від цієї від- правної точки, ми (суспільство) також частково формулюємо свої виснов- ки про обґрунтованість обмежень прав в’язнів. При цьому толерування таких обмежень є більшим, ніж на волі, тобто ми допускаємо суворіші об- меження в ув’язненні.

Можна вказувати на одну із відмінностей обмежень прав в’язнів від вільних громадян, адже у випадку права в’язня є свого роду «еталон» — існуючий рівень обмеження права вільної людини. інакше кажучи, ми аналізуємо обмеження в’язнів, співвідносячи їх обсяг та зміст із існуючим обсягом та змістом прав та обмежень вільних громадян. Звідси випливає твердження, що різниця між вказаними обмеженнями є принциповим фактом, який береться до уваги в обґрунтуванні обмежень прав у пенітен- ціарній сфері. Водночас цим не заперечується можливість аналізу право-

(20)

20 Вступ вої природи обмежень прав в’язів безвідносно до прав вільних осіб. Напри- клад, цілком допустимим є аналіз обґрунтованості обмежень у порівнянні із відповідними обмеженнями в минулому або в інших країнах.

Популярна в сучасній академічній думці доктрина нормалізації стверджує, що умови та правила життя в пенітенціарній установі повин- ні, наскільки це можливо, нагадувати правила та умови життя на волі.

Однак що потрібно розуміти під «наскільки це можливо», як визначити межі наближення між обмеженнями в’язнів та вільних осіб? — це зали- шається найбільш складним питанням. Саме воно знаходиться в центрі нашого дослідження.

На наш погляд, оскільки судження про обґрунтованість обмежень в’язнів на сьогодні формуються виходячи з їхнього співвідношення із обмеженням прав вільних осіб, то й дослідження їхньої обґрунтованості краще здійснювати саме з цієї перспективи, однак, не обмежуючись нею.

З огляду на це, ми сформулювали головну мету цього дослідження — встановити, як обґрунтовувати допустиме наближення (та різницю) між правами в’язнів та правами вільних осіб. Ця мета може бути трансфор- мована у головне дослідницьке питання: якими є юридичні та доктри- нальні підходи встановлення допустимого обмеження прав в’язнів та їх зближення із правами вільних осіб?

Для кращого орієнтування на мету ми ставимо перед собою ключові допоміжні питання, що дають можливість окреслити предмет цього дослідження:

— Як далеко може заходити держава, обмежуючи права в’язнів?

— У чому полягає правова природа та особливості обмежень прав в’язнів, якими є їхні види та форми?

— Які є міжнародні стандарти обґрунтованості обмежень прав в’язнів та яка їх специфіка?

— Які є головні доктринальні правові та філософські підходи до обме- жень прав в’язнів?

— Який зміст, переваги та недоліки стандартів обґрунтованості прав в’язнів у Франції, США, Канаді, Сполученому Королівстві, Бельгії та Ні- дерландах?

— Який сучасний стан стандартів обмежень прав в українському кримінально-виконавчому праві?

Порушені нами питання є провідниками в цьому дослідженні та тісно пов’язані між собою. Просування в пошуку відповіді на кожне з них час- то було необхідною умовою для знаходження відповідей на інші питан- ня. Наприклад, без розуміння правової природи обмежень прав в’язнів неможливо було просуватись у питанні щодо лімітів діяльності держави з їх застосування. так само вивчення стану обмежень прав в українсько- му кримінально-виконавчому праві не було б належним, якби ми не мали

(21)

Вступ 21 на увазі досвід та стандарти інших країн, а також практику та стандарти міжнародних органів та інституцій.

З урахуванням зазначених рамок дослідження в цій роботі ми ствер- джуватимемо такі головні тези:

i. Міжнародно визнаний стандарт, у відповідності до якого «в’язні зберігають усі права за винятком тих, які є несумісними з ув’яз- ненням», є контрпродуктивним з точки зору захисту прав людини.

ii. Застосування стандарту пропорційності до обмежень прав в’язнів має неминучу специфіку, пов’язану із особливостями їхньої пра- вової природи у світлі відбування особою покарання. Зокрема, з огляду на необхідність підпорядкування обмежень цілям пока- рання та його виконання

iii. Обґрунтування обмежень у в’язничному контексті потребує вико- ристання не тільки юридичного та логічного міркування, а й ем- піричних або інших схожих даних (національний та міжнародний досвід) щодо наслідків обмежень та досягнення ними поставлених цілей, особливо що стосується цілей безпеки.

iv. Судовий контроль за обґрунтованістю обмежень прав є необ- хідною умовою розвитку та дієвості стандарту пропорційності у в’язничному середовищі.

v. Стандарти обмежень прав в’язнів у досліджуваних країнах (Фран- ція, США, Канада, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Україна) є недосконалими з юридичної точки зору та точки зору захисту прав людини.

Наше дослідження з самого початку було заплановане як теоретичне.

тому відповідною була і методологія.

Для встановлення правової природи правових обмежень, їхніх видів та форм нами було використано розробки в галузі теорії права та консти- туційного права. На додаток, деякі специфічні підходи до обмежень прав у в’язничній сфері були знайдені в радянських роботах з кримінально-ви- конавчого права. У цій загальнотеоретичній частині ми обмежились го- ловним чином українським підходом. Наше спостереження свідчить про те, що в Україні приділялася достатня увага загальнотеоретичним тонко- щам правової природи обмежень прав. існуючі напрацювання є достатні- ми для базового аналізу правової природи обмежень прав в’язнів.

У вивченні міжнародних стандартів ми керувалися текстами міжна- родних документів, підготовчими документами до них, практикою їхньо- го застосування та відповідною доктриною. Суттєву увагу було приділено практиці міжнародних інституцій у цій сфері, як-то рішенням Європей- ського суду з прав людини (ЄСПЛ) та рекомендаціям Європейського ко- мітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК). Доступ до цих та ін-

(22)

22 Вступ ших міжнародно-правових документів був отриманий переважно за до- помогою мережі інтернет. Разом з тим ми вивчали коментарі до вказаних документів, рішень та стандартів, які були доступними в доктрині. Не- обхідно зауважити, що кількість та деталізованість цих коментарів була досить обмеженою. Нами не було ідентифіковано жодної роботи, яка бу- ла б присвячена саме дослідженню питання обмежень прав в’язнів у між- народних стандартах⁷. такий стан справ змушував шукати фрагментарні коментарі до релевантних стандартів, а також вдаватись до власного юри- дичного та логічного аналізу останніх.

Що стосується дослідження обмежень у пенітенціарній сфері в таких країнах як Франція, США, Канада, Сполучене Королівство, Королівство Бельгія та Королівство Нідерланди, то головним предметом дослідження досвіду цих країн були їхні законодавчі тексти, судова практика, а також доктрина, яка стосується обмежень прав в’язнів. тут треба зробити низку методологічних зауважень.

Перш за все наше дослідження навряд чи можна назвати справді ком- паративним. На відміну від прикладів об’ємних компаративних дослід- жень у пенітенціарній сфері з класичною методологією⁸, у нашій праці не здійснюється паралельне порівнювання кількох національних систем.

Причин відсутності паралельного порівняння було декілька:

а) інше завдання цієї роботи. Нашим завданням був пошук знань, які стосуються обмежень прав в’язнів у вказаних країнах, для конк- ретних цілей:

1) застосування зібраного матеріалу для підтримки чи заперечення тез цього дослідження, які не мають компаративного характеру;

2) вивчення права різних країн з метою виділення позитивних та негативних аспектів національних підходів до питання об-

7 Нечисленні, але часткові винятки становлять такі праці, як Van Zyl Smit D., Snacken S.

Principles of European Prison Law and Policy: Penology and Human Rights. — New York: Oxford University Press, 2009; Lazarus L. Contrasting Prisoners’ Rights: A Comparative Examination of Germany and England. — New York: Oxford University Press, 2004; Belda B. Les droits de l’homme des personnes privées de liberté: contribution à l’étude du pouvoir normatif de la Cour Européenne des Droits de l’Homme. — Bruxelles: Etablissements Evile Bruylant, 2010; Herzog- Evans M. Droit pénitentiaire, 2e éd. — Paris: Dalloz, 2012. У них автори зробили неоціненний вклад у дослідження міжнародних стандартів обмежень прав у пенітенціарній сфері, а тому їхні роботи без перебільшення стали настільними книгами для здійснення цього дослідження. Проте вони не мали своїм завданням дослідження специфічно питання обмежень прав в’язнів. Вони переважно фокусувалися на питанні обґрунтування окремих обмежень, приділяючи значно менше уваги природі та рисам стандарту обмежень цих прав загалом.

8 Див., наприклад: Falxa J. Le droit disciplinaire pénitentiaire: une approche européenne.

Analyse des systèmes anglo-gallois, espagnol et français à la lumière du droit européen des droits de l’homme. Thèse. — Pau : Université de Pau et des pays de l’Adour, 2014.

(23)

Вступ 2 межень прав у пенітенціарних установах. Висловлюючись сло- вами відомих компаративістів Рене Давіда та Джона Брієрлі, ми використовуємо компаративний метод для полегшення досяг- нення наших особистих специфічних цілей, а тому не претен- дуємо на титул компаративіста, який «готує ґрунт» для того, щоб інші юристи з вигодою могли застосувати компаративний метод у власних сферах⁹. Крім того, ми розглядаємо вивчення досвіду інших країн як «еквівалент того, чим є метод експерименту в при- родничих науках»¹⁰ та використовуємо його для «експеримен- тального» підтвердження тих чи інших висновків у юридичній сфері. Це не означає, що зібрана нами інформація не може бути надбанням кримінально-виконавчого права сама по собі. Навпа- ки, вона може стати в нагоді для майбутніх досліджень та розро- бок у сфері прав в’язнів як в Україні, так і інших країнах¹¹;

б) Надто велика кількість країн для належного порівняння. Навіть порівняння трьох країн вимагає неабияких методологічних зусиль та об’ємів роботи¹². Можна лише здогадуватись, які труднощі мог- ли б виникнути при спробі паралельного порівнювання шістьох країн. тим більше, якщо враховувати їхню належність до різних правових систем. Наприклад, навряд чи вдалим було б порівняння стандарту обмежень прав в’язнів у США, який цілковито базується на судовій практиці, із відповідним стандартом Франції, в якій він відображається в законодавстві та в доктринальних джерелах¹³. Крім того, перелік мов, якими ми володіємо, не охоплював нідер- ландську, а тому завдання вичерпного порівняння було б обмеже- ним стосовно Нідерландів, а також частково щодо Бельгії;

в) Відсутність чіткого спільного предмета порівняння. Ця причина випливає із зазначеної вище відмінності правових систем країн,

9 David R., Brierley J. Major Legal Systems in the World Today: An Introduction to the Comparative Study of Law. 2^nd ed. — New York: The Free Press, 1978. — Р. 11.

10 David R. Le droit comparé, enseignement de culture générale // Revue internationale de droit comparé. — 1950. — Vol. 2. — Nо. 4. — Р. 684.

11 Особливо перспективними у цьому сенсі вбачаються країни пострадянського про- стору, в яких, як і в Україні, розробки у цій сфері є доволі бідними. Саме тому передба- чається переклад цієї роботи на російську мову.

12 Наприклад, згадана раніше дисертація ж. Фалкси (J. Falxa), у якій порівнюється дисциплінарне в’язничне право у трьох країнах, налічує 656 сторінок стиснутого тексту (без бібліографії та додатків) та 3066 зносок.

13 ідеться, наприклад, про впливову ідею доктрини французького в’язничного пра- ва у відповідності до якої засуджений позбавляється лише свободи пересування (liberté d’aller et de venir).